Володимир Єрмоленко: Війна між світами життя та смерті

Філософ, письменник, журналіст та президент Українського ПЕН-клубу Володимир Єрмоленко висловив думку про природу російської танатократії – правління через смерть – та кардинально протилежне бачення світу українцями.

За словами Єрмоленка, український світ, як частина європейського, тримається за життя. Він вважає, що життя втілюється в особистості, і, слідом за Сковородою, природа є персональною. Кожна людина має право на свою природу та своє природне буття, тому неможливо добре прожити чуже життя. Життя неможливо купити, продати чи замінити, воно є незамінним.

Натомість російський світ, принаймні сьогодні, не вважає життя цінністю. Його можна купити, продати, воно є замінним, масово замінним. Життя як власність може бути експропрійоване. Практика масової заміни одних життів іншими проявляється у війнах, вбивствах, депортаціях та зміні ідентичності, тобто у смерті. Смерть у російському світі не є сакральною, це лише інструмент, і до того ж головний інструмент управління. Тому Росія сьогодні – це танатократія, правління через смерть, і такою вона була більшу частину своєї історії.

Успішність танатократії досягається через баналізацію смерті, насильства та страждань. У такій системі банальним стає не лише суб’єкт зла, а й його об’єкт. Стражданнями та смертями нікого не здивуєш, що призводить до їхньої нормалізації.

Володимир Єрмоленко зазначає, що сила кожного світу містить у собі його слабкість, і навпаки. Українська любов до життя історично призводила до героїчних дій, але також і до пристосуванства, адаптації та відмови від себе заради виживання. Російська ж любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати та вбивати саму себе.

Для України вкрай важливо підсилювати сильні сторони своєї біофілії та нівелювати її слабкі сторони, а також шукати слабкі сторони російської танатократії.

Російський міф про великого царя ґрунтується на тому, що цар – єдиний, хто опанував смерть. Він здатен на екстремальне насильство саме тому, що приручив смерть і став для неї недосяжним. Щойно російська людина зустрічається з реальністю, що цар старий, немічний, слабкий і смертний, її світ поступово руйнується. Як тільки цар перестає бути переможцем, він перестає бути справжнім. А коли немає царя, немає і Росії.

В Україні базовою настановою є недовіра до лідера, тому лідер тут постійно змагається за підтримку народу. Лідер є змінним, народ – ні. Натомість у Росії базовою настановою є презирство царя до народу. Тому народ понад усе боїться втратити царя. І що більше цар вбиває, то більше він доводить свою незамінність. Народ є змінним, лідер – ні. З цієї причини Росія рідко переживає поразки у війнах на своїх кордонах. Після таких поразок (а їх було багато) починаються процеси послаблення авторитарної влади, хоча здебільшого цар потім повертається. Але, як підсумовує Єрмоленко, колись він не повернеться.

Джерело: portal.lviv.ua

#Україна