Київ: Історії виживання у воєнні зими 1941 та 2026 років

Напередодні окупації Києва у 1941 році Домінікія Слуднова чекала на дитину. У липні 1941 року у неї народилася первістка. Жінка залишилася у місті, розділяючи долю сотень тисяч мешканців, які опинилися без засобів до існування. Коли Київ 14 вересня був окупований німецькими військами, чоловік Домінікії, водій, за розпорядженням керівництва перейшов у підпілля. Його майже одразу заарештувало гестапо. Доля Івана була вирішена – його розстріляли у першій хвилі страт у Бабиному Яру.

За родинними переказами, взимку 1941 року Домінікія з немовлям на руках оббивала пороги військової комендатури. Під час одного з візитів до неї підійшов німецький офіцер, який, виганяючи її, промовив: «матка, матка, іді, іді». Однак, німець швидко засунув руку в дитячий сповиток. Вже вдома жінка знайшла у дитячих пелюшках гроші. Це допомогло їй протриматися в окупації певний час. Цей випадок став родинною легендою, яку вона переповідала дітям та онукам.

Саме ця історія виживання матері у холодному 1941 році допомагає Надії Качалці, другій дочці Домінікії, переживати російські удари та холодну київську зиму 2026 року. Сьогодні 76-річна Надія Сергіївна у багатошаровому одязі гріється біля ледь теплих батарей. Вона вигулює собаку, піднімаючись і спускаючись без ліфта на шостий поверх, і радіє можливості підзарядити мобільний телефон та лампу в магазині, де є світло й тепло, попри 12-годинні відключення електроенергії.

Попри обставини, жінка може рухатися самостійно і зазначає, що досвід матері є для неї важливою підтримкою. «Вони виживали у значно гірших, важчих умовах, які не порівняти із сьогоднішніми», – розповідає пані Надія.

Співрозмовниця шкодує, що не розпитала маму про всі деталі життя, коли та була жива. «Мама не все розповідала, напевно, не хотіла ділитись таким досвідом», – пояснює вона.

Радянська історіографія зосереджувалася на глобальних подіях, майже не фіксуючи побут звичайних людей. Окупаційний період Києва в радянському історичному каноні породив чимало міфів та легенд: від «підірваного нацистами» Хрещатика (що було навпаки) до футбольних «матчів смерті» та розстрілу футболістів (що також було міфотворчістю радянської пропаганди).

Подвиги радянських героїв вивчали напам’ять у школах, тоді як питання швидкої окупації Києва чи життя містян без світла, опалення та їжі не порушувалися. Довгий час існували лише усні спогади. Лише у 90-ті роки почали з’являтися книги мемуарів, що фіксували побутові історії виживання киян у холодні 1941–1943 роки.

У 1939–1940 роках населення Києва зростало: за переписом 1939 року у місті проживало близько 847 000 мешканців, а вже у 1940 році ця цифра сягнула 930 000 (включно зі значною частиною євреїв) – це дані напередодні війни. Восени 1941 року у місті залишилося приблизно 400 000 людей після мобілізації до армії (близько 200 000) та евакуації (близько 325 000 до початку боїв). Деякі оцінки свідчать, що до листопада 1943 року кількість мешканців ще значно зменшилася, за іншими даними – навіть до десятків тисяч. Однак, точних архівних підрахунків на рівні сучасної демографії у відкритих джерелах немає.

Як і у 1941 році, точну кількість людей у Києві під час війни назвати складно. Нині використовуються непрямі методи: дані мобільних операторів, навігаційних сервісів, пасажиропотоки. Ці підрахунки дають лише орієнтовну картину, адже повноцінний перепис населення проводився дуже давно.

За такими оцінками, восени 2025 року у Києві фактично проживало близько 3,6–3,8 мільйона людей. Це перевищує офіційну кількість зареєстрованих мешканців. Столиця залишається центром роботи, гуманітарної допомоги, лікарень та відносної безпеки, тому сюди повертаються кияни після деокупації територій та тимчасового виїзду, а також прибувають внутрішньо переміщені особи.

Однак після січневих російських ударів по теплоелектроцентралях та енергосистемі місто знову почало порожніти. За словами міського голови Віталія Кличка, який закликав містян виїжджати, Київ тимчасово залишили від 400 до 500 тисяч людей.

Проте такі заклики ефективні лише за умови, що інфраструктура готова забезпечити виїзд містян у підготовлені райони з можливістю віддаленої роботи без електрики. Для працівників соціальної сфери – лікарів, вчителів, соціальних працівників, електриків чи продавців – залишити робочі місця означає занурити Київ у хаос. Тому на початку 2026 року у місті могло залишатися близько 3,1–3,3 мільйона мешканців. Ця цифра є рухомою, оскільки частина людей виїжджає на кілька тижнів, а частина – повертається, орієнтуючись на наявність тепла, світла та безпеки.

Читайте також: 211 підозр за звірства в Бучі: розслідування триває

Джерело: www.ukrinform.ua

#Війна