Андрій Любка: Україна стала прикладом стійкості та оптимізму для Європи

Український письменник, волонтер, а віднедавна й військовослужбовець ЗСУ Андрій Любка поділився своїми думками про те, як Україна стала взірцем боротьби за виживання та збереження цінностей для Європи, яка відчуває страх перед Росією та розчарування в Америці.

«Раніше українці виходили на революції, прагнучи європеїзувати свою країну. Однак тепер настав час, щоб Європа українізувалася», – зазначив він.

Андрій Любка розповів, що місяць тому призупинив свою діяльність як письменник і волонтер, добровільно приєднавшись до Збройних Сил України. Він згадує, що деякі знайомі прощалися з ним, ніби він уже загинув. Проте його логіка була іншою: «Якщо хочеш вижити, захистити свою родину, дім і країну, то маєш бути максимально навчений і готовий себе захистити. А на нашому континенті немає для цього кращої школи, ніж Збройні Сили України».

За його словами, одягнувши військову форму, він відчув себе ніби в захисному панцирі, що підвищило його шанси на виживання порівняно з цивільними. Це надало йому впевненості та оптимізму.

Любка припускає, що така заява може здатися дивною, але він не єдиний, хто так вважає. Він іронічно зауважує, що якби Бог мав почуття гумору, то розсміявся б, дізнавшись, що серед усіх європейських народів найбільшими оптимістами є саме українці. За даними загальноєвропейського соціологічного опитування, проведеного наприкінці 2025 року Європейською радою з міжнародних відносин, 41% українців оптимістично налаштовані щодо майбутнього світу. Для порівняння, серед італійців таких лише 7%, французів – 8%, а данців – 12%.

Хоча можна було б припустити, що українці наївні, справжнє пояснення їхнього оптимізму є більш драматичним. На четвертий рік повномасштабної війни люди настільки виснажені, що їм здається, ніби гірше вже бути не може. А якщо гірше не може бути, то попереду – кращі часи. Любка підкреслює, що оптимізм, віра та надія є чи не останнім джерелом стійкості, яке неможливо обкласти жодними «здирницькими митами».

Він виділяє кілька типів оптимістів: «математичні», які вірять у зміну поганої смуги на добру; «аналітичні», що аргументують свою надію ослабленням Росії та активізацією партнерів; та «фаталістичні», які очікують на «чорного лебедя» – світовий катаклізм, смерть диктатора чи інше диво.

Андрій Любка згадує, як кілька років тому місяць прожив у Словенії – країні на березі Адріатичного моря. Там усі, з ким він спілкувався, постійно нарікали на свою державу та вибачалися за все. Пізніше він дізнався, що в балканському фольклорі словенців вважають найбільш депресивними та вічно невдоволеними.

Тоді йому спав на думку жарт, який з роками став менш смішним: «Я запропонував відкрити в Україні місячні курси патріотизму для інших країн: приїдьте до нас, поживіть у наших умовах, і вам уже не здаватиметься, що вдома аж так погано. У Словенію гарантовано повернетеся патріотами своєї країни!»

Цей «майже анекдот» сьогодні підтверджується результатами соціологічних досліджень. Якщо європейцям бракує віри в себе та в завтрашній день, їм варто подивитися на Україну. Нині Україна – це не лише «розкрита рана», а й джерело сили, приклад того, що в сучасному цинічному та турбулентному світі не обов’язково поступатися власними принципами заради виживання.

24 лютого 2026 року – це не тільки четверта річниця початку повномасштабного російського воєнного злочину, а й переконливе свідчення того, що «неандертальський закон сильного» не зміг перемогти. Починається п’ятий рік повномасштабної агресії, а Росія не досягла навіть своїх початкових цілей – повної окупації Донбасу, не кажучи вже про знищення всієї України.

У цей складний час для Європи, яка відчуває страх перед Росією та розчарування в Америці, Україна стала своєрідним маяком. Вона демонструє, що навіть у найстрашніший шторм можна не збитися з власного курсу і боротися за виживання, не зраджуючи своїм принципам. «Якщо Україна змогла, то чому не зможе Європа?» – риторично запитує Андрій Любка.

Джерело: portal.lviv.ua

#Україна